ARGUMENTATIVE AND SCIENTIFIC DISCOURSE AND THEIR INNOVATIVE IMPLEMENTATION INTO STUDYING ENGLISH IN HIGHER SCHOOL

• Published in: Інноватика у вихованні no. 21; pp. 42 - 53
• Main Authors: Mykhalchuk, Nataliia, Ivashkevych, Ernest, Karlova, Tetіana, Bihunov, Dmytro
• Format: Journal Article
• Language: English
• Published: 23.06.2025
• ISSN: 2411-4553; 2518-7856; 2518-7856
• DOI: 10.35619/iiu.v1i21.667

Argumentative and scientific discourse in their scientific paradigm focus on two basic, intertwined concepts – the meaning and the activity. Argumentative and scientific discourse is the core of a purely activity approach according to the people’s speech, a global analysis of purposeful human use of sound structures, such as segmental and prosodic speech units, tokens, word forms, schemes, phrases and sentences, different types of elementary speech acts and their complexes, communicative moves as chains, discourses of different types, etc. Thus, having had such a wide field of scientific research, argumentative and scientific discourse is actualized on two levels of its analysis – a superficial (symbolic) level and a deep (cognitive-semantic) one. Thus, argumentative and scientific discourse imply the subjective-activity space of the addressee (his/her pragmatic attitudes, deixis, features of quasi-communication), performativity, the theory of speech acts, various explicit and implicit ways of organizing the language code by the subjects of communication (press position, implication, implicative scripts, maxims of cooperative interaction of partners of communication, indirect speech acts, conditions of productivity and success of the process of communication in general); theoretical and applied aspects of relevance; psycholinguistic principles and mechanisms of communication; some aspects of the theory of speech interaction and conversational speech. Проаналізовано типи дискурсу, які реалізуються залежно від ситуації: дискурс як засіб комунікативної діяльності (наприклад, розмова з метою інформування та навчання або заздалегідь підготовлена дискусія); дискурс як засіб освітнього впливу, тобто процес комунікативної діяльності, який набуває лише форми дискурсу (всі форми ідеологічного обґрунтування); аргументативний дискурс, наближений до терапевтичного дискурсу за своєю формою (діалог між викладачем та здобувачами освіти вибудовується як ніби психоаналітична розмова); науковий дискурс, який має на меті забезпечити наукову дискусію; абсолютно нові, відмінні від перелічених форми дискурсу (навчання через дискурс замість дискурсу як інструменту інформування та навчання, модель вільної дискусії). Аргументативний та науковий дискурс у своїй науковій парадигмі базуються на двох базових, взаємопов’язаних поняттях – значенні та діяльності і створюють своєрідне ядро суто діяльнісного підходу щодо мовлення, глобального аналізу цілеспрямованого використання людиною звукових структур, таких як сегментні та просодічні мовленнєві одиниці, лексеми, словоформи, схеми, скрипти, фрейми, фрази та речення, різні типи елементарних мовленнєвих актів та їхні комплекси, комунікативні рухи як ланцюги, дискурси різних типів тощо. Вони актуалізуються на двох рівнях свого аналізу – поверхневому (символічному) та глибинному (когнітивно-семантичному) і мають враховувати суб’єктивно-діяльнісний простір адресата (прагматичні настановлення студентів, дейксис, особливості квазікомунікації), перформативність, теорію мовленнєвих актів, різні експліцитні та імплікативні способи організації мовного коду суб’єктами комунікації (базова комунікативна позиція, імплікація, імплікативні сценарії, максими кооперативної взаємодії партнерів комунікації, непрямі мовленнєві акти, умови продуктивності та успішності процесу комунікації загалом); теоретичні та прикладні аспекти релевантності; психолінгвістичні принципи та механізми комунікації; деякі аспекти теорії мовленнєвої взаємодії та розмовного мовлення.